Лабораторна робота №4-5. Культура педагогічного спілкування
Мета. Формування індивідуального стилю педагогічного спілкування, удосконалення вербальної, невербальної та комп’ютерної комунікації майбутнього вчителя.
Питання для вивчення:
1. Сутність людського спілкування.
2. Види і стилі спілкування.
3. Педагогічна комунікація, її місце у професійній діяльності вчителя.
4. Вимоги до педагогічного спілкування.
5. Комунікабельність як професійна якість педагога. Бар’єри спілкування та шляхи їх подолання.
6. Особливості педагогічного спілкування з учнями початкової школи.
Завдання для самостійної роботи
1. Випишіть з творів А. Макаренка «Прапори на баштах», «Педагогічна поема» та В.Сухомлинського «Серце віддаю дітям», інших педагогів 4-5 прикладів продуктивного спілкування вчителя з вихованцями.
2. Користуючись книгою Д. Карнегі «Як здобувати друзів і впливати на людей», випишіть принципи, правила і способи: як поводитися з людьми; як сподобатися людям; як спонукати людину позитивно ставитися до ваших думок; як змінити думку людини, не викликаючи при цьому її обурення або образи.
3. Наведіть з власного досвіду приклади проблемних чи конфліктних ситуацій, що виникли через нерозуміння, неправильне використання вчителем (викладачем ВНЗ) стилю спілкування.
4. Користуючись електронними адресами освітніх сайтів, проаналізуйте, як здійснюється процес комп’ютерної комунікації між учителями (на форумах, у блогах, в соціальних мережах).
5. Складіть правила спілкування педагога з батьками учнів та колегами.
6. Складіть «антипорадник» вчителя: «Як не потрібно спілкуватися з дітьми і до яких наслідків це призведе». Потім розробіть поради для вчителя «Як потрібно спілкуватися з дитиною».
Творчий проект (робота в парах): «Кодекс честі вчителя», «Клятва вчителя» (проект на вибір, проводиться у парах, творчо оформлюється, публічно захищається, кращі проекти виставляються у ЕНМК).
1. Якості педагога-майстра за Макаренком: гуманізм, любов і вимогливість до дітей; політична зрілість, соціальна активність; педагогічний авторитет, що базується на широкій ерудиції і моральній чистоті особистості; педагогічний такт; діловитість, твердість волі; володіння технологією виховного впливу; комунікативні, організаторські здібності; здатність до педагогічної творчості, постійний пошук оптимальних шляхів розв'язку виховних проблем; педагогічна стійкість, вміння відстоювати своє право на творчість, відповідальність за справу виховання. "Вихователь повинен вміти організовувати, ходити, шуткувати, бути веселим, сердитим, вести себе так, щоб кожний рух його виховував"
2. Мати репутацію симпатичної людини, відчувати любов, повагу, прихильне ставлення людей до себе - законне прагнення кожного. Але як цього досягти? Щойно сказаним ми зовсім не маємо наміру підвести читача до висновку, що слід прагнути подобатися кожному і так само любити всіх і вся. Це було б неправильно, та такого й не може бути. Хочемо, щоб кожен, хто читатиме книжку, добре запам'ятав ці слова.Абсолютно однакових людей не буває. Так само як немає людей цілком хороших або цілком поганих. У різних ситуаціях за різних обставин одна й та сама людина веде себе неоднаково. Люди різняться багатьма властивостями, у них різний досвід, риси характеру, вдача, у кожного індивідуальна і шкала позитивних якостей, які він визнає і відповідно до яких себе поводить. Можливо, ви зітхнете: все це, мовляв, прекрасно, але є чимало людей, які так не схожі між собою, а проте подобаються всім. І, нарешті, ви й самі намагались якось поліпшити себе, щоб усім подобатись, але з цього нічого не вийшло. Отже, прагнення подобатися іншим має кілька своїх "але". Справа в тому, що в кожної людини своя вимога до "масштабу" популярності. Ті, кого не люблять одні, можуть бути улюбленцями інших. І, врешті-решт, прихильність можна за певних обставин дуже швидко втратити (наприклад, тоді, коли хтось поведе себе щодо іншого не так, як той сподівався) або, навпаки, здобути (знову ж таки несподіваним добрим вчинком). А потім є люди, яких взагалі усі недолюблюють.
Звичайно, для людини набагато краще, коли до її інших позитивних якостей додається ще й авторитет. Проте не слід прагнути до нього скрізь і завжди. Так, чого доброго, можна стати й смішним. До того ж у кожного з нас, певна річ, є що в собі виправляти. Адже саме від вас великою мірою залежить те, як до вас ставляться інші. Подумайте, чи не занадто ви егоїстичні, заздрісні, недовірливі, марнославні, легковажні, нешляхетні, малонадійні, чи нема у вас ще якихось негативних якостей.
3. –
4. Комп'ютерна комунікація — процес взаємообміну інформацією між суб'єктами за допомогою вербальних і невербальних комунікативних систем, опосередкований комп'ютерними засобами комунікації.
Комп'ютерна комунікація охоплює всі традиційні види і форми мовлення — усну, писемну, внутрішню, монологічну й діалогічну. Завдяки їй сформувалася мета-комунікація — особлива форма комунікації, яка знімає просторово-часові обмеження в процесі роботи з різними джерелами інформації. Ресурси комп'ютерних комунікацій відкривають можливості для діалогу віддалених у просторі суб'єктів. Ця форма взаємодії є засобом міжнародної комунікації, що дає змогу залучити фахівців різних галузей знань до розв'язання загальнолюдських проблем. Запровадження комп'ютерних комунікацій підвищує вимоги до усного та писемного мовлення (мовленнєвих умінь), передбачає уміння користуватися інформаційними ресурсами комп'ютерних технологій (діалог: “людина — комп'ютер”, “людина — комп'ютер — людина”). Комп'ютерні комунікації мають потужні комунікативні можливості: 1) мультимедійний зв'язок, що поєднує голос, текст і відеозображення, які передаються по одній фізичній лінії зв'язку (перехід від вербальної до графічної комунікації на наочному, візуально-образному рівні). Суттєвим елементом такої комунікації є вибір засобу представлення інформації; 2) гіпермедіасистеми, що стимулюють внутрішній діалог користувача за умови, коли гіпертекст (база даних, яка складається з текстових та/або графічних фрагментів, що містять логіко-смислові або асоціативні зв'язки для переходу від одного вузла до іншого) поєднує у собі завдання на розуміння і предметні мікрозадачі. Ці види діяльності, розкриваючи способи мислення, сприяють зіставленню різних позицій, спонукають до самостійного розмірковування, оцінювання висловлених гіпотез, аргументів, прийняття самостійних рішень, аналізу різних позицій, оцінних суджень; 3) телекомунікаційні технології (технології передавання й одержання інформації за допомогою глобальних комп'ютерних мереж), які ґрунтуються на спілкуванні, зближенні, стиранні кордонів між окремими соціумами, вільному обміні думками, ідеями, інформацією учасників спільного проекту. Засновані вони на широких контактах з культурою різних народів, досвідом людства. Критики комп'ютерної комунікації зосереджують увагу на таких її недоліках, як втрата міжособистісної взаємодії, знеосібнення, емоційна віддаленість комунікантів, певною мірою неекологічність. Системи комп'ютерної комунікації класифікують за різними критеріями. За адресною спрямованістю повідомлень і часом реакції, відповіді на них розрізняють системи особистого й колективного листування; за часом реакції на відправлене повідомлення — системи інтерактивного спілкування (синхронного режиму зв'язку “on-line”) й відстроченого (асинхронного режиму зв'язку “off-line”). Серед комп'ютерних систем підтримки міжособистісної комунікації виокремлюють такі їх типи: 1) інтерактивне особисте листування. До нього відносять чат (chat), коли повідомлення, що набирається одним із учасників діалогу, автоматично відображається і на моніторі іншого учасника, на яке він у такий самий спосіб відповідає, продовжуючи діалог 2) відстрочене особисте листування. До нього належить електронна пошта (e-mail). Користувач набирає повідомлення і відсилає його адресату, який, отримавши його, за необхідності посилає відповідь; 3) колективне інтерактивне листування. Мається на увазі колективний чат, коли учасники колективного обговорення по черзі обмінюються репліками-повідомленнями; 4) відстрочене колективне листування. Основною формою його є електронні конференції (форуми). Повідомлення, що відсилається на конференцію, стає доступним усім її учасникам. Кожен учасник може відповісти на нього, підтримавши обговорення, а ще може ініціювати нові питання. Різні типи комп'ютерної комунікації детермінують інтенсивність діалогу. Якщо обмін інформацією здійснюється за допомогою електронної пошти, діалог уповільнюється, є високоструктурованим, оскільки здійснюється у письмовій формі. Високий ступінь інтенсивності діалогу досягається за допомогою комп'ютерних конференцій, у процесі яких користувач відповідає на запитання інших і кожен бере участь у діалозі, інформаційно збагачуючи його. Поширеною формою комунікації є квазідіалог — внутрішня дидактична розмова (керований внутрішній дидактичний діалог), що здійснюється у формі інструкцій, які припускають, що людина вже володіє основною інформацією стосовно певного твердження. Комп'ютерні комунікації завдяки наочному поданню інтелектуальних засобів (гіпотез, прийомів аналізу умови, контролю за діями) забезпечують включення користувача у змодельований комп'ютером процес спілкування, що уможливлює засвоєння нової інформації під час внутрішньої комунікації; демократизують використання освітніх, інформаційних ресурсів, через фізичну непредставленість партнерів у текстовій комунікації запобігають виникненню традиційних комунікативних бар'єрів, зумовлених зовнішніми даними співрозмовників (статтю, віком, соціальним статусом); надають змогу учасникам спілкування створювати про себе будь-яке враження за власним бажанням, тобто уможливлюють конструювання віртуальних особистостей. Відсутність невербального впливу в умовах комп'ютерної комунікації вирішується шляхом впровадження мережних мультимедійних технологій, таких як Quick Video Server (QVS) — програмне забезпечення відеосерверу на базі операційної системи Windows NT (забезпечує економічне і просте спільне використання відеоданих). QVS підтримує всі стандарти відеоформатів, у т. ч. MPEG-1, MPEG-2, Indeo, QuickTime, Cinepak і Motion-JPEG, добре працює із стандартними локальними мережами (Ethernet, Token-Ring, Fast Ethernet, FDDI, ATM) і глобальними мережами на основі протоколу TCP/IP. За допомогою таких серверів користувачі мережі можуть бути забезпечені високоякісним відеосервісом у режимі реального часу й активної повноцінної комунікації. Для повноцінної професійно-педагогічної комунікації вчитель має уміти використовувати інформаційні ресурси комп'ютерних технологій (діалог “людина — комп'ютер”), працювати з різними видами, носіями, електронними банками інформації; здійснювати швидко і кваліфіковано пошук, відбір необхідних даних із різних джерел інформації (професійна, психолого-педагогічна література, періодика); працювати з текстовими файлами (Web-сторінками); використовувати інформаційні ресурси мережі Internet і локальної мережі для організації навчального процесу; управляти навчально-виховним процесом за допомогою комп'ютерних технологій; приймати і надсилати повідомлення електронною поштою; встановлювати комунікативні зв'язки в різних режимах зв'язку (“off-line”, “on-line”); володіти культурою діалогу (сетікетом) із всесвітньою мережею.
Типове спілкування вчителя з батьками характеризується нерозумінням і взаємними претензіями. Найчастіше це монолог учителя, що складається зі скарг на дитину або нотації батькам. Негативні почуття батьків, що виникають від подібного «спілкування», не сприяють виникненню бажання співпрацювати зі школою у справі навчання й виховання їх дитини
Психолого-педагогічні основи встановлення контактів з родиною учня
Контакт між учителем і батьками можливий тоді, коли й ті й інші усвідомлюють, що в них загальна мета - добре виховання й освіта дітей, котрої можна досягти тільки загальними зусиллями. Для цього вчителю необхідно показати батькам, що він любить дітей такими, які вони є, з усіма плюсами та мінусами, а також стурбований їхньою долею, як і батьки.
Основним засобом установлення контакту з батьками для вчителя є він сам, вірніше, його педагогічний імідж, що включає в себе професійні знання, уміння їх давати та любов до дітей. Тому вчителю необхідно керуватись такими правилам взаємодії та способами встановлення контактів з родиною.
Перше правило. В основі роботи класного керівника з родиною повинні бути дії та заходи, спрямовані на зміцнення та підвищення авторитету батьків.
Повчальний, авторитарний, категоричний тон неприпустимий у роботі класного керівника, тому що це може бути джерелом образ, роздратування, незручностей. Потреба батьків порадитись після категоричних «повинні», «зобов'язані» зникає. Єдина правильна норма взаємин учителів і батьків - взаємна повага. Тоді й формою контролю стає обмін досвідом, порада та спільне обговорення, єдине рішення, що задовольняє обидві сторони. Цінність таких відносин у тому, що вони розвивають і в учителів, і в батьків почуття відповідальності, вимогливості, громадянського обов'язку.
Друге правило. Довіра до виховних можливостей батьків. Підвищення рівня їхньої педагогічної культури й активності у вихованні.
Психологічно батьки готові підтримати всі вимоги, справи та починання навчального закладу. Навіть ті батьки, які не мають педагогічної підготовки та вищої освіти, із глибоким розумінням і відповідальністю ставляться до виховання дітей.
Третє правило. Педагогічний такт, неприпустимість необережного втручання в життя родини.
Класний керівник - особа офіційна. Але за родом своєї діяльності він мусить торкатись інтимних сторін життя родини, нерідко він стає вільним чи мимовільним свідком відносин, приховуваних від чужих. Хороший класний керівник у родині не чужий. У пошуках допомоги батьки йому довіряють таємне, радяться. Якою би не була родина, якими би вихователями не були батьки, учитель повинен бути завжди тактовним, доброзичливим. Усі знання про родину він повинен залучати на утвердження добра, допомоги батькам у вихованні.
Четверте правило. Життєстверджуюче налаштування у рішенні проблем виховання, опора на позитивні якості дитини, на сильні сторони сімейного виховання. Орієнтація на успішний розвиток особистості.
Формування характеру виховання не обходиться без труднощів, протиріч і несподіванок. Їх треба сприймати як прояв закономірностей розвитку, тоді складності, протиріччя, несподівані результати не викликають негативних емоцій і розгубленості педагога.
Індивідуальне спілкування
При спілкуванні з батьками вчитель має так будувати бесіду, щоби батьки переконались, що вони мають справу із професіоналом, який любить і вміє вчити та виховувати дітей.
Тому при підготовці до бесіди з батьками вчитель повинен добре обміркувати:
· мету;
· зміст бесіди;
· манеру поведінки, стиль мови, одягу, зачіски.
Кожна деталь повинна сприяти створенню образу дійсного фахівця.
Може бути два варіанти такого спілкування:
· з ініціативи вчителя;
Комментариев нет:
Отправить комментарий